На сьогодні систематичною є ситуація, коли банки, перед тим, як видати кредит клієнту чи то під час дії кредитного договору, вимагають укладати договори страхування винятково зі страховими компаніями, перелік яких вони визначають самі, всупереч волі клієнта.

Консультує Олег Катерняк, голова правління, Універсальний фінансовий посередник "Інфобізнес О.К."

 Що стосується прямого примусу клієнта банку до страхування його майна (автомобіля, нерухомості, тощо) у конкретній страховій компанії, то ця вимога банку, а, точніше, одна з умов видачі клієнту кредиту або продовження терміну дії кредитного договору, є цілком незаконною з низки причин:

• згідно зі ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», клієнт має право на вільний вибір продукції (під терміном продукція слід розуміти будь-який товар, роботу або послугу; страхування – це послуга);
•  згідно з частиною 3 ст.55  Закону України «Про банки та банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг в банку або в спорідненої чи пов'язаної з банком особи як обов'язкову умову надання банківських послуг, у тому числі – надання споживчого кредиту;
• згідно зі ст. 9 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції!», надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, надання послуг із примусовим асортиментом, не потрібних споживачеві, визнаються недобросовісною конкуренцією;
• згідно з частиною 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування у визначеного страховика не може бути обов'язковою передумовою реалізації інших правовідносин. 

Юридичний висновок

Чинним законодавством України не передбачено страхування предмету застави в страхових компаніях, визначених банківською установою (акредитованих). Ст. 10 Закону України «Про заставу» передбачає, що коли предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу від його ринкової вартості. Таким чином, закон передбачає лише страхування предмету застави, а не страхування його в конкретній страховій компанії. Крім того, слід враховувати положення ст. 2 Закону України «Про страхування», де передбачено, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою умовою для реалізації інших правовідносин.

Із вищенаведеного робимо висновок, що примус клієнта з боку банку стосовно страхування предмету застави у конкретній страховій компанії є протиправним. Відповідно, законодавством не передбачені санкції в разі страхування застави в неакредитованій страховій компанії. Таким чином, застосування штрафних санкцій, які не викладені в кредитному договорі, є неправомірним.

Щодо штрафних санкцій за страхуванням предмету застави в неакредитованій страховій компанії, передбачених кредитним договором, все буде залежати від умов конкретного договору та виду санкцій.

Наприклад, кредитним договором передбачено такі санкції:

• розірвання кредитного договору і дострокове повернення всієї суми заборгованості за договором;
• сплата штрафу.

Такі штрафні санкції є протиправними, оскільки прямо порушують права позичальника як споживача послуг (кредит, страхування та ін. є послугами), зокрема – статтю Закону України «Про захист прав споживачів» (споживач має право на вільний вибір продукції та послуг).

У випадку, коли умовами кредитного договору передбачено підвищення відсоткової ставки за страхування предмету застави в неакредитованій страховій компанії, то з юридичної точки зору це питання є спірним, оскільки рішення буде залежати від того, яким чином дане питання прописане в кредитному договорі. Якщо воно визначене як штрафна санкція або як право банку на випадок збільшення ризику неповернення кредиту, то саму можливість підвищення процентної ставки необхідно буде довести таким чином, що це право банку порушує права позичальника як споживача і є саме заходом примусу для страхування в акредитованій страховій компанії.

Для аргументування своєї позиції та офіційного підтвердження даної дії, пропонуємо використовувати наступні документи:

1) Звернення – Додаток 1.

2) Заява – Додаток 2.